Мандрівка Україною. Топ-5 місць Закарпаття.
Закарпаття край, що має все для ідеальної відпустки, тут можна довго милуватись мурами замків, а потім піднятись в гори до вівчарів, можна не спішно пити вино з місцевих погребів, або дегустувати страви сусідніх країн, тут можна варитись у чанах, або шукати прохолоди озер та цим, здається, уже нікого і не здивуєш. Ми ж хочемо поповнити ваш список місць, які варто побачити цього літа в Закарпатті.
Номер п’ять: Берегово – унікальні води, аналоги яких є лише в трьох місцях планети.
Місце, що може задовольнити всі забаганки туристів. Якщо ви мрієте поніжитися у теплих водах, насолодитися вином, продегустувати іноземну кухню, відчути себе закордоном при цьому не покидаючи Україну, вибір очевидний – Берегове. Почнемо з початку, термальні басейни – це те, за чим їдуть дев’яносто відсотків усіх туристів, слава про них колись гриміла на весь Радянський Союз, а все через унікальність води, аналоги якої, ви знайдете лише в трьох місцях планети: на Сахалині, в Новій Зеландії та Ісландії. Заповнюється басейн зі свердловини завглибшки понад кілометр. Нехай Вас не лякає її каламутний вигляд, аби не втрачати корисних мінералів її просто не фільтрують, за будь-якої погоди її температура – комфортні 33 градуси, якщо вам не довподоби радянський вигляд басейну всього за кількасот метрів знайдете, ще один комплекс, тут така ж вода ,зате комфорту більше, поруч є і соляна кімната, якщо ви раптом націлитеся на вікенд здоров’я.
На Закарпатті Вам кожен скаже, що для здоров’я потрібно випити доброго вина, а цього напою в Береговому предостатньо, зважаючи, що навколишні гори повністю засаджені виноградниками. На Закарпатті не прийнято купувати вино у магазинах, ще б пак, тут є гіганські винні погреби, до прикладу, видовбаний у скелі полоненими турками ще в XVI столітті? його довжина 65 метрів, кількість сортів тут не перелічити приїздіть та дегустуйте. Обравши улюблене вино можна нарешті пообідати, тим більше, що в меню переважно Угорські страви, щедро приправлені паприкою, замість звичного для нас борщу, тут їдять бограч, замість відбивної – лоці, а ще ціле меню із незрозумілих назв. Зрештою в Береговому незрозумілі слова переслідуватимуть Вас протягом усієї мандрівки, а все тому, що для 60% населення рідна мова Угорська, навіть Український прапор тут не відмінно буде висіти поруч з Угорським, вивіски двомовні, назви вулиць теж, як і офіційні таблички на держустановах, та й час тут теж Угорський – на годину менше, а якщо заклад працює за Київським часом, то неодмінно вкаже це на вивісці.
Номер 4: Хуст, фабрика капелюхів, чиї вироби носили навіть генсеки.
Місто, що ввійшло в історію, як столиця республіки. Хуст у березні 1939 року новоутворена Карпацька Україна проіснувала всього 29 годин, зате стала прикладом волелюбності нашого народу. Містечко невелике, та і місцеві тут нікуди не поспішають, аби оглянути центральну частину міста вистачить години, а от щоб дійти до Хустського замку заплануйте ще одну, і хоч замку як такого вже нема, сюди варто прийти хоча б заради неймовірних краєвидів. Дивлячись на ці руїни, важко повірити, що колись замок славився своєю неприступністю. Збудований ще в XI столітті, він обороняв соляні копальні в Солотвино від численних зазіхань, його не змогли взяти ні газбурги, ні татари, ні турки, зате зруйнувала природа – блискавка влучила прямісінько в порохову вежу, потім обгорілі мури почали використовувати, як будівельний матеріал для Хустських споруд, і зокрема для католицької церкви. І нехай не вводить вас в оману її годинник, як і в багатьох містах Закарпаття він тут показує Європейський час, тобто на одну годину менше, якщо вам здається, що ви вже все оглянули, саме час пошукати сувенір, ми наполегливо рекомендуємо придбати капелюх , адже в Хусті досі працює легендарна фабрика, таких, як вона лише 9 у всьому світі. Колись фетрові вироби Закарпаття носила вся Україна, і навіть кремлівські генсеки Брежнев та Горбачов. Потужності сягали 2 мільйонів виробів за рік. Фабриці заснованій ще 1947 року дісталося конфісковане у Німеччині обладнання, воно і досі збереглося у чудовому стані. Аби створити головний убір, треба пройти аж 72 етапи, все починається з обробки шерсті кролика з нього і пресують фетр далі роблять заготовки ковпака. Спочатку з колекції форм обирають потрібну модель: металеву або дерев’яну, обтягують її фетром, і парою надають капелюху потрібного вигляду. У спеціальній шафі залишають сохнути, виймають,обрізають зайве, зачищають кінським ворсом , а потім шліфують шкірою акули, кажуть вона найделікатніша, у підсумку має вийти виріб вагою приблизно 125 грамів. Майстрині на фабриці настільки відчувають вагу, що вловлюють навіть п’ять грамів недостачі , що до різновидностей моделей, то тут їх двісті ,переважно жіночі , але чоловіки теж мають з чого обрати мисливські капелюхи, кепі та навіть циліндри.
Номер 3: Виноградів та село Бене – 280 сортів винограду та кращі винороби.
Край безмежних виноградників, прохолодних погребів та ароматного вина Закарпаття. Сама назва прекрасного місця – Виноградів натякає, що без дегустації вина ви звідси не поїдете, виноградні грона тут усюди, на ліхтарях і пам’ятниках у Виноградові навіть скульптури монахів тримають виноград. Раніше місто могло похвалитися підземеллями у 350 метрів заповненими бочками з вином, зараз вони порожні, та й нікого туди не пускають, проте засмучуватися не варто, в цьому районі більше 50 виноробів, які продовжують традиції своїх прадідів. Один з них Михайло Пиличко, у його володіннях декілька гектарів виноградників з одного, до речі, восени у бочку перетікає аж 4000 літрів вина, та особлива гордість – саме плантація, на якій ростуть аж 250 сортів винограду, зібрати таку колекцію допомогають друзі. Навесні тут тільки з’являються перші листочки, а от у вересні приїздіть з кошиками. За годину екскурсії можна знати всі тонкощі вирощування винограду, і навіть бути обізнаним про різні статті лози, навчать тут і правильно пити вино, зробити перший ковток, післясмак відчути ягоди, букет квітів, фрукти чи ваніль. Біле вино рекомендують охолоджувати до 30 градусів, а от червоне найкраще смакує при кімнатній температурі, за словами досвідченого майстра відрізнити справжня вино від підробки допоможе справжня кислинка, якщо її нема, далі вино можете не пробувати.
За особливою атмосферою винного погреба рушайте в сусіднє село з Італійською назвою Бене дорогою. Вас можуть здивувати чудернацькі блакитні дерева з рожевим цвітом – виглядає екзотично, але насправді – це звичайні Закарпатські персики, які так оброблюють від шкідників, а от і обіцяний погріб, у 1919 році під час першої світової війни, його видовбали полонені італійці хто-хто, а вони досконало володіли секретами зберігання вин. Уже майже століття сімейство Парасків зберігає тут свої скарби 2500 літрів вина, і якою б не була спека тут 14 градусів, сідайте за лави, і насолоджуйтесь десятком сортів від сухих і до кагору. І наостанок, перш ніж, вирушати до виноробів забудьте про слово “запах”, коли говорите про Закарпатське вино, замісь компліменту можете страшенно образити виноробів, використовуйте лише слово аромати, тоді ваша мандрівка мене вдало.
Номер 2: село Іза – єдина в Україні оленяча ферма.
Унікальне село в Закарпатті, яке вразить Вас, і своїми ремеслами, і природою. Іза – здавалося б, що робити у селі в якому проживає 5000 осіб, та питання відпадає коли дізнаєшся, що тут єдина в Україні оленяча ферма, її історія розпочалася ще 28 років тому, коли з Калінінградської області, сюди привезли понад 65 красенів, зараз їх 280. Для комфорту плямистих, тут 57 гектарів, є річка, і ліс, і галявини. Нехай Вас не відлякує їхня кудлата шерсть навесні, просто ще не злізло зимове хутро, один рясний дождь і їх хутро стане благородно коричневим. Першим зустрічає гостей Малиш йому 80 років, а це дуже поважний вік, зрештою половина оленів, яких ви тут побачите його діти. До їжі не надто вибагливі із задоволенням їдять сіно та зерно, його тут на рік запасають аж 27 тон, по 100 тисяч кілограм пшениці на одного рогатого, аби побачити усе стадо, треба прийти увечері чи вранці, коли тварин годують, запах зерна вони чують за сотні метрів, і де б не були стрімголов мчать на обід. Хочете подружитися з тваринами привезіть їм сухарів, або кукурудзяних паличок, смачнішого для них нічого немає. Втім, чужинців навіть з гостинцями олені не надто полюбляють, настовборчують шерсть, і таким білим задком сигналізують, що на їх території небезпека, як тільки гості поїдуть задок знову стане коричневим. Заплануйте мандрівку на червень-липень, у цей період можна побачити самців із великими рогами, всього за один день вони підростають на чотири сантиметра, а ось у серпні Вас зустрінуть новонароджені оленята. Останні чотири роки головний наглядач тут, собака Бім, регулярно двічі на день оббігає всю територію, щоб знайти дірки в загорожі, а ще стежить, щоб надокучливі вівці не надто турбували відвідувачів. Добратися до Ізи нескладно, спочатку слід доїхати до Мукачево, звідти машиною, чи автобусом до міста Хуст, оленяча ферма в сусідньому селі за 6 кілометрів.
Номер 1: село Лисичово єдина в Україні водяна кузня
Тут шумно і спекотно, за те такого ви більше ніде не побачите. Єдина в Україні водяна кузня Гомора, яка і досі працює, і вона на Закарпатті в селі Лисичово. Під променями ранкового сонця вже трудяться двоє майстрів, немає навіть часу перевести подих, підганяють перші клієнти. Чоловік, що приїхав за мотиками з сусіднього села, поспішає на город, тому він не чекає доки охолонуть. Лише уявіть, за останні двісті 250 років на кузні практично нічого не змінилося, хіба, що кількість робітників. Раніше молоти обслуговували 15 ковалів у три зміни, зараз лише чотири. Ідея водяної кузні досконала у своїй простоті, з греблі в цей резервуар затікає 80 кубічних метрів води, одним рухом помічник відкриває шлюз, і вода поступово падає на колесо, сила води така, що за один його оберт 150-кілограмовий молот вдаряє 18 разів, один такий удар – чотири кінські сили, утім, всього цього могло б і не бути, 2001 року Закарпаття постраждало від жахливої повені, що зруйнувала дамбу, водяне колесо зупинилося на 6 років, на щастя в довгострокову аренду кузню взяв місцевий житель Віктор Петровці, зробив капітальний ремонт, головне зберіг при цьому первісний механізм. Спілкуються ковалі за допомогою жестів. перекрикувати молот кувалди немає сенсу, в тім цим двом ковалем після 6 років спільної роботи й жести не потрібні, ці руки відточені до автоматизму, хваляться, що їхні мотики користуються найбільшим попитом. Щоб зробити один інструмент слід пройти п’ять етапів, розжарити шматок арматури і відрізати необхідну довжину, під молотом розплюснути метал до необхідних розмірів, далі зробити рукоядку та підрівняти краї і готово. Туристів тут також приймають радо, мотики робити не довірять, а ось підкову зробити залюбки. Бажаєте активних вихідних, рушайте до міста Свалява звідти ще два села і ви на місті. Вдалих Вам мандрів.
