Закарпаття, відпочинок в Закарпатті, де відпочити в Закарпатті, Невицький замок 

Ми прагнемо побачити світ, ми подорожуємо, відкриваємо нові країни, шукаємо нових вражень, але треба тільки озирнутися і зрозуміти, що те що ми шукаємо десь далеко, знаходиться зовсім поруч.

Закарпаття таке рідне та близьке нам, але водночас таке невідоме і неосяжне. Це край, де поєдналися різні культури, народи та релігії. Мальовничі гори, стрімкі річки, квітучі полонини ввібрали в себе тисячолітню історію. Тут побували кельти та римляни, тут  більше  восьми ста років заправляли угорці. Ці землі були колись частиною великої Муравії, Болгарського царства, Галицько-Волинського князівства Трансільванії та ще  багатьох держав. Тому й розташувалися по сусідству середньовічні замки, дерев’яні храми та аристократичні палаци. Їх треба лише пошукати.

Не далеко від Ужгорода,  знаходиться село Невицьке, де є одно іменний замок,  але насправді замок називається Невеський, бо тут колись виховували наречених з багатих аристократичних родин.

З XII сторіччя височіють фортечні стіни на високій горі, над річкою Уж. Колись  вони були форпостом Ужгородського замку, та контролювали торгівельний шлях з Угорщиною до Польщі і Галицько – Волинського князівства. А тепер руїни фортеці лише сумно поглядають на довколишні села, та попри це вони не втратили своєї краси та середньовічної романтики. Народні перекази оповідають, що побудували замок – дівча. Так прозвали люди, тодішню володарку цих країв за її жорстокість. Кажуть, зводила вона замкові стіни на молоці та яйцях. Так колись замішували розчин, що зробити мури міцнішими, а селянам доводилося віддавати на будівництво останні харчі. Тож обурилися тоді тутешні жителі, тай звернулися за допомогою до самого Короля Матяша. Та навіть Королю схопити та покарати погану діву вдалося лише хитрістю.

Щоб там не було, та мабуть саме це древній рецепт будівельного розчину допоміг Невицьому Замку пережити стільки століть.

Ця на перший погляд неприступна твердиня неодноразово змінювала своїх господарів і  врешті-решт у 1644 році її зруйнував Трансільванський князь. З того часу Замок нажаль не відновлювали, а це вже більше трьох століть. Мешканці Ужгорода та люди із околишніх сіл, люблять свого кам’яного довгожителя. Вони приїздять сюди на вихідні. Тож біля  підніжжя замкової гори, понад річкою, можна побачити цих численних  шанувальників відпочинку на природі.

   

Замок наречених і до тепер відповідає своїй назві. Проте наречених тут на щастя чи на жаль вже не переховують. Вони самі приїздять сюди зі своїми судженими в день весілля. І цій традиції вже понад 100 років. А популярність Невицького замку доводить ще й те, що саме його вежа зображена на районному гербі всієї Ужгородщини.

Скарби Закарпаття – це смарагдові ліси, кришталеві струмки та прозорі озера. А ще тисячі перлин, розсипаних по зеленому полотні, яке називають долиною нарцисів. Таку кількість, цих ніжних квітів знайдеш хіба що на альпійських лугах. Шкода, що ці коштовності Закарпатського краю, можна побачити лише навесні.

На Закарпатті є 12 замків та безліч церков. Уявляєте, кільки нових вражень та  відкриттів чекають на Вас у цьому краї.

   

Колись у лісах урочища Берегова часто влаштовувалися полювання. На них з’їжалась знать, чи не з усієї  австро – угорщини. Вельможі залюбки приймали запрошення тодішнього володаря земель Графа Шенборна, який і сам обожнював мисливство.

Якось Граф наказав побудувати невеличкий дерев’яний замок. Куди навідувався з друзями після полювання. Та з сом, а точніше 1890 році на його місці виріс цей грандіозний маєток. Навіть не зрозуміло, як його краще називати, чи то замок, чи то палац. В ті часи в Європі, а особливо в Німеччині  панувала мода на астрономічну символіку. Напевно Граф також захоплювався астрономією та числами, адже новозбудована резиденція отримала 365 вікон, 52 димарі та 12 входів, відповідно до кількості днів, тижнів та місяців у році. Та й взагалі Шенборн не жалів нічого,  аби зробити свій маєток унікальним. Оповідають, що будували пала найвідоміші європейські майстри. Не забув Граф і про місце для прогулянок. Навколо Замку заклали англійський парк. Його заповнили екзотичними заморськими деревами,  а деяким з них навіть пощастило роздивлятися своє зображення у плесі рукотворного озера. Цікаво, що за образом озеро повторює обрис автро – угорської імперії. Від маєтку Шенборна так і віє романтикою. Тут відчуваєш атмосферу, що панувала у французьких замках часів легендарних мушкетерів. Хоча тепер мисливський замок виконує зовсім іншу роль. На цій території ще з 1946 року розташувався Санаторій «Карпати», а саам палац перевився на адміністративну будівлю. Проте,  можливо завдяки цьому Замок Шенборна знаходиться у  досить пристойному стані та й територія навколо замку також доглянута. А Якщо Ви трохи поблукаєте парком,  то обов’язково натрапите на чудодійне джерело. Часом біля нього навіть вишиковуються черги, адже  за  повір’ям, кожен, хто вмиється водичкою джерела – помолодшає на 10 років.

Десь на пів дорозі від Мукачева до Ужгорода, а на бризці, це цілий день треба їхати, знаходиться звичайнісіньке село Середнє. Але насправді – це село унікальне, адже саме тут знаходиться єдиний в Україні замок Темплеєрів.

Можливо все розпочалося з торгівлі Солотвинською сіллю. Тоді й виник  знаменитий  соляний шлях що проходив від копалин нинішнього Солотвино до Європи. А до чого тут Тамплієри та Замок? Виявляється орден Храмовників тримав право на торгівлю сіллю з Підкарпатських копалень. Скориставшись нагодою тамплієри швидко звели низку укріплень, що використовувалися для збирання мит охорони соляного шляху. Одним із таких  укріплень і був Середнянський Замок.

А ще тамплієрам припала найбільше до душі не сіль, а місцеве вино, от і виділив їм колись один із угорських Королів трохи землі з родючими виноградниками. То ж довелось цьому невиликомудонжону охороняти ще й невелику плантацію винограду. Так чи інакше, а замок стоїть тут ще з XX сторіччя. Звичайно у Середньовічні часи Середнянський Замок виглядав інакше. Башта сягала 20 метрів заввишки та була оточена подвійним кільцем ровів заповнених водою. У замку був навіть водопровід. Після ліквідації ордену тамплієрів, тут заправляли ченці орден Святого Павла, а потім ще численні угорські феодали. Та у  постійних  війнах Замок поступово руйнувався і з XVI сторіччя Замок нажаль не відновлювався. А ще кажуть, що тут Тамплієри заховали свої скарби.

Зараз про село Середнє мало хто знає. А раніше воно було відомо, чи не в усій Європі. Адже саме з відси експортували самі незвичайні вина, тож не  лише Тамплієри вподобали тутешній напій. Оповідають, що навіть сам цар Петро I під час Пруцького походу спробував Середнянського вина і там воно сподобалося російському імператору, що він навіть придбав частину місцевих виноградників. Лише уявіть, що у цьому зараз звичайному селі  збереглися винні підвали XVI сторіччя. А скільки історій та загадок пов’язано з ними. Кажуть будували їх  полонені турки за наказом тодішніх володарів Середнянського Замку. Вони прорубали підземні ходи довжиною більше 4 кілометрів. У ті часи підземелля слугували ще й для захиту місцевого населення від ворогів. А з XVIII сторіччя і до тепер, воно використовується лише для витримки вин, ну і звичайно для дегустацій.

Та не лише Замки стали окрасою Закарпаття.  Душа краю – це його церкви. І не золотоверхі, не пишно оздоблені, а оті дерев’яні, що оберегами стояли у кожному селі. Такі, як ця церква у селещі Крайникова, якій уже понад 300 років. Стоїть вона в оточенні віковічних дубів, своїх ровесників. Такі от дерева і звели колись цю готичну церкву, а тепер роздивляючись цю вкриту мохом стріху, думаєш, і  скільки вже століть стоїть ця святиня не реставрована. А щоб потрапити до церкви, потрібно знайти тутешнього дяка. Вже не один десяток років він пильнує Храм та зберігає ключ від нього. Коли заходиш всередину, то неначе потрапляєш в інший світ – зворушливо простий та щирий, без фальші, без показного блиску. У цьому скромному бранстві, в цим потьмянілих розписах здається дійсно розкривається справжня душа Закарпаття.

Дерев’яних церков у Закарпатті і досі нараховується більше ста. Це й  справді вражає,  адже у світі немає жодного місця, так насиченого пам’ятниками дерев’яного зодчества. Та водночас сумно усвідомлювати, десь два століття тому їх було десь близько восьми ста. І зараз за статистикою Закарпаття щороку втрачає одну дерев’яну церкву.

Дерев’яні Храми – це лише маленька частинка релігійних споруд, якими багатий Закарпатський край.  Скільки ж їх унікальних і скільки ж їх забутих.

От хоча б невеличка церква Ротонда Святої Анни у селі Горяни, що неподалік Ужгорода. Спершого погляду звичайна собі церква, а насправді це унікальний Храм XII століття. Схожих Ротод в усьому світі лише дві. Дві і одна з них в Україні. Та найдивовижніше – це фрески, що збереглися на тінах Храму. Замисліться, їх написали 700 років тому, а створені вони були майстрами італійської коли мистецтв.

Ось так, подорожуючи Закарпаттям розумієш, що це дійсно багатий край. Це край  сповнений архітектурних і природних чудес. Його багатства не заховані десь у скарбницях, вони розкриваються кожному мандрівнику, що ступають на ці землі.

  → тури Україною, →тури в Західну Україну,

---

Тури в Закарпаття ↓